vika_sjumar

2010-ий не дозволяє підводити підсумки як завжди. На аналітику просто не вистачає часу за оперативними новинами, яких під кінець року виявилося забагато. Допити лідерів опозиції, арешт Юрія Луценка, затримання активістів Майдану-2 за ніби то ушкоджену плитку на Хрещатику – все це точно продумано і вивірено у часі. Людям не до політики. Вони готуються до свят. Захід уже тиждень святкує. А влада має нагоду «тихо й без шуму» вирішити ті проблеми, які для себе означила.

Серед таких проблем – остаточне залякування опозиції та її лідерів, демонстрація сили тим, хто має активну громадянську позицію, облаштування комфортного і неконкурентного середовища для самої влади.

За цим дійством влада перестала помічати, що насправді – її головні проблеми зовсім в іншому. І що їх не можна викликати на допит або арештувати. Закінчивши формування жорсткої вертикалі влади та силової держави, і випробувавши її на політичних опонентах, влада неминуче постала перед головною своєю проблемою – відсутністю стратегічного бачення розвитку країни.

Країна рік спостерігала за зусиллями влади у наведенні порядку. Наступного року вона захоче побачити результат такого порядку, а точніше відчути його на власному добробуті. Для цього влада має продемонструвати, як сильна політика трансформується у потужну економіку. Від цього значно більше залежить політичне майбутнє Януковича, аніж від персоналій його опонентів.

Поки що оцінки не втішні. Бюджет 2011 ніхто навіть не намагався назвати бюджетом розвитку. Економіка в кризі, борги країни ростуть, пенсії та зарплати – ні. Податковий кодекс, можливо, допоможе залатати кілька бюджетних дірок за рахунок середнього та малого бізнесу, але точно не стане поштовхом до економічного зростання. Адміністративна реформа призвела до скорочення держслужбовців, але не до витрат на головні центри влади та не до оптимізації її функцій і зменшення регулятивності. Судова реформа не дала країні незалежного та чесного суду. Пенсійна реформа далека від відповіді на питання, як один робітник може годувати одного пенсіонера і що робити з таким тягарем…

Віктор Янукович обіцяє країні модернізацію, але не пропонує жодної інновації. І якщо у 2010-му в світі визначили і утримували антиматерії та створили штучний ген, в Україні під модернізацією досі розуміють будівництво доріг та запуск нових доменних печей…

Політична система копіюється з сусідської російської. І ніхто до кінця не усвідомляє, що на утримання патернаціоналістської держави необхідні великі ресурси. Їх треба брати або з надзвичайно динамічної та інноваційної економіки, на кшталт Сінгапуру чи Гонконгу, або ж з продажу енергоресурсів, як в ОАЕ чи Росії.

Якщо ці два елементи відсутні – патернаціоналізм приречений. Умови для розвитку забезпечує лише демократія і максимальна свобода. Демократія, яка, за словами соціологів та експертів, українцям притаманна значно більше, аніж росіянам чи білорусам… 

Минулого тижня українські депутати повернулися з канікул і 1-го вересня разом заспівали гімн. Далі - звичні блокування, сварки і з`ясовування стосунків. До законотворчості у українських парламентарів руки не доходять останні місяців вісім.

Втім, вже у перший тиждень не обійшлося і без скандалу. Його організував екс-спікер українського парламенту Олександр Ткаченко. Спочатку він виступив із законодавчою ініціативою не впускати журналістів до буфету Верховної Ради. А потім так розлютився в ході коментування власної ініціативи телеканалу СТБ, що вирвав з рук журналістки мікрофон і викинув його на поверх нижче.

Відео цього інциденту можна бачити тут:

Не зрозуміло і те, чому сам телеканал промовчав у зв`язку з цією ситуацією, чому пан Ткаченко так і не попросив вибачення за свої дії, а жоден із правоохоронців не зацікавився темою – чи не мали дії депутата ознак перешкоджання журналістській діяльності. І, зрештою, чому 450 людей в цій країні, яких називають народними обранцями, можуть дозволити собі практично все, без шансів на покарання.

Цікава статистика – лише один з українських парламентарів опинився у в`язниці. Але і той -не в українській, а в американській. Мова йде про Павла Лазаренка. Всі інші – персони нон-грата для українського правосуддя.

Екс-депутат Олег Калашніков, який побив оператора того ж СТБ і забрав в журналістів касету, почувається у безпеці. Справу за цим фактом Генпрокуратура закрила, за відсутності складу злочину, бо струс мозку в оператора, очевидно, фактом не є. Депутата Лозінського, якого підозрюють у вбивстві селянина на Кіровоградщині, теж поки що не спіткала доля в`ягня; він просто зник в той час, коли його колеги визначалися, чи давати дозвіл на притягнення його до відповідальності.

Таких прикладів достатньо. Але навіть вони ніяк не стають достатніми аргументами для того, аби депутати таки зняли з себе депутатську недоторканністю, яка надійно прикриває цих 450 людей.